Советская Житомирщина - газета и коррупция

Ах, как же славно жилось в советские времена партийной номенклатуре, пригревшейся в различных откормочных комплексах — райкомах, обкомах, советах и исполкомах! Пока народ гнул спину за гроши, эти жировали на славу! Правда, жировали не только на бюджетные, но и на партийные деньги, ведь партийная касса пополнялась партвзносами многомиллионной армии рядовых и руководящих коммунистов. Из бюджетной, компартийной и комсомольской кассы финансировались пресса, типографии, политруки и братские движения за рубежом. Всё это счастье длилось до тех пор, пока проникшие в руководство государственных и партийных структур коррупционеры всё народное хозяйство не прокушали. А прокушав, остатки успешно разворовали. И вокруг огромного партийного корыта вращались, словно кольца Сатурна, кормушки помельче.

Ну, а какая ж компартия без компартийной прессы? В просторных кабинетах исполкомовских редакций, припеваючи, протирали штаны мастера застойного одобрямса и творческие коллективы, преданные идеалам коммунизма за хорошую зарплату и льготы.

Причём, в период постсоциализма они не только не пострадали, но разрослись и финансово расцвели. Там, где раньше в партийных структурах потели десятки номенклатурщиков, теперь жируют тысячи тунеядцев! И жируют за счёт налогоплательщиков, пожирая государственный бюджет. Старшие руководящие товарищи грамотно разворовали бюджет и фонды, присвоили предприятия и развернули большой бизнес, так и не покинув коридоров власти. Не брезговали нечистоплотными заработками и редакции бывших партийных газет. Если существует своя родная газета — юридическое лицо с расчётным счётом в банке, то почему бы не качнуть деньжат из госкормушки? Советские названия издания слегка подредактировали и давай отовариваться по — крупному!

Жила-была при социализме газета «Радянська Житомирщина». И хотя потом из названия слово «радянська» выбросили, всё остальное осталось прежним, начиная от шнурков главного редактора и заканчивая теперь уже бюджетным финансированием. И это прежнее пустило метастазы.

Буквально на днях совершенно случайно мне довелось побеседовать с бывшей сотрудницей редакции газеты «Житомирщина» Кендой Татьяной Борисовной, которая оспаривает в судах своё незаконное увольнение. Уж очень она просила предать гласности выложенную информацию. Наша беседа документировалась видеокамерой.

Позже я ахнул, порывшись в интернете и отслеживая перипетии деятельности этого государственного издания. Сразу же отпала всякая необходимость проведения дополнительного журналистского расследования. Просто смотрите видеозаписи беседы, читайте выдержки из ранее опубликованных материалов и открывайте интернет — ссылки публикаций.

И думайте. Ведь почти ничего не изменилось к лучшему в постсоветской мафиозной Украине, которой по-прежнему рулят проворовавшиеся родственники Славы КПСС. В Советской Украине?…


ВИДЕО http://www.youtube.com/watch?v=tZYzk-Nm1eE


ВИДЕО http://www.youtube.com/watch?v=vlHs0Djx2Ys


ВИДЕО http://www.youtube.com/watch?v=9vN3_N-crNs


Судебный иск Кенды Татьяны Борисовны к государству Украина принят к рассмотрению Европейским судом по защите прав человека.


Ищите в интернете:


http://old.inforotor.ru/id/companies/radjans’kazhitomirschina_izdanie

ГКЧП по-украински: трусливое молчание «киевских ягнят»

…Областная газета «Радянська Житомирщина» («Советская Житомирщина») в течение двух дней - 20 и 21 августа - неутомимо публиковала все решения и воззвания ГКЧП, не жалея площадей…

Украина. Фальсификаторам истории дали по рукам

… А главный в области душеприказчик свободы слова и демократии редактор газеты «Радянська Житомирщина» (теперь - «Житомирщина»), гекачепист местного разлива Дмитрий Панчук давно уже стал самым Заслуженным журналистом Украины…

http://www.zhitomirnews.com/novini/3603-gazeti-zhitomirshhina-90-rokiv-vid-dnja.html

Ігор Бездітний «Дзеркалотижня» №25, 03 Липень 2010, 00:00

У книжці «Босиком по битому стеклу» одназ найяскравіших історій, після якої Алла здобула всесоюзну відомістьі повагу, — майже детективна розповідь про її поїздкудо Москви (таємно від редакції газети «Радянська Житомирщина», керівництвоякої перманентно забороняло до друку її критичні статті) в редакціюгазети «Известия» зі статтею «Сповідь провінційного журналіста»та її публікацію в червні 1987 року. А також — проначальницький гнів і витончену помсту, котра звалилася на головуавтора та героїв статті, яких вона захищала. Це вам не жарти:Ярошинська публічно (ізвєстинським накладом у 12 мільйонів!) жорсткорозкритикувала за утиски критики, переслідування інакодумцівне просто першого секретаря Житомирського обкому партії, а членаЦК КПРС і КПУ Василя Кавуна, редактора партійної газети «Радянська Житомирщина»Дмитра Панчука, закликавши владу забезпечити свободу преси.
Як справедливо пише самаЯрошинська, ефект від її статті був як вибух бомби (старше поколінняпам’ятає це досі) не лише для Житомирського обкому та редактора«Радянської Житомирщини», а й для всього керівництва ЦК КПУна чолі з «непотоплюваним» Володимиром Щербицьким, у кабінетякого обласканий п’ятьма орденами Леніна житомирський секретар Кавун «відчинявдвері лівою ногою». Ця публікація на захист ідеалів демократіїі свободи слова — лише один із багатьох яскравих епізодіву професійній роботі автора.
Ізвєстинська «Сповідьпровінційного журналіста» і спалахнула тією іскрою, що запалилажитомирський феномен. Світ пильно стежив за змінами на шостій частиніземної кулі і з подивом дізнався, що в центрі тих подій виявивсяне Київ, а якийсь Житомир. Назва міста стала відома Європі, Америці,навіть Австралії. Завдяки Ярошинській. «...Немає жодного сумніву в тому,що житомирський феномен — і мої критичні статтів центральній пресі, і скандальні вибори в народні депутатиСРСР, і протистояння «народ—влада» в області протягом кількохроків — усе це стало в остаточному підсумку тією краплею,що камінь точить», — зауважує автор. Ретельно досліджуючиз допомогою велетенського масиву документів усі нюанси найжорстокішогопротистояння не лише в Житомирі, а й по всьому СРСР,Ярошинська намагається не забути жодного свого соратника, десяткиз яких уже і після її тріумфального обрання народним депутатомСРСР (за неї проголосувала майже вся місцева міліція, армійські частиниі навіть 80% КДБ) влада тягла в суди. Тільки за те,що підтримали Ярошинську, виступивши проти першого секретаря, були вигнаніз партії, армії і ледь не потрапили до психушки старшіармійські офіцери Олександр Петрівний, Володимир Чащевий, Геннадій Рашковський.

Та найважливіше в книжці — авторський, документальнопідкріплений, аналіз політичних подій часівҐКЧП 1991 року (спробипартійно-гебістського перевороту і зміщення Горбачова), який пояснює, чомуза майже 20 років так і не відбулася українськанезалежність. Ті, хто підтримав тоді московську хунту, констатує Ярошинська,після її поразки, швидко перефарбувавшись у демократів, такі залишилися в українській владі, розграбували народне доброі дискредитували саму ідею демократії. «Душителі незалежності України,демократії і свободи слова, — зазначає автор, — сьогодні сталиїї героями, їх знову нагороджують орденами і грамотами,присуджують звання, виплачують спецпенсії і дарують резиденції за рахунокошуканого народу».

Значна частина книгиприсвячена створенню першої в СРСР від часів Сталіна політичноїопозиції — Міжрегіональної депутатської групи, до керівництва якоївходила автор, її роботі у Верховній Раді СРСР у комітетіз питань гласності і прав людини — боротьбі за перший Законпро свободу преси в СРСР. Тут читачі знайдуть також чимало цікавихі невідомих подробиць із політичного життя московської еліти —від Горбачова і Єльцина до Собчака і Попова.
Читати «Босикомпо битому стеклу» із незворушною байдужністю, як, утім, і іншікнижки та публіцистику Алли Ярошинської, неможливо. Їх читаютьіз задоволенням або гнівом: мова яскрава, емоційна, часом агресивна.Наприклад, розповідаючи про чергову сутичку з редактором «РадянськоїЖитомирщини», приводом для якої стали купюри в її статті, Ярошинськазауважує: «Я письмово звернулася по роз’ясненнядо Панчука — у повній, треба сказати, люті». Експресіяі здорова іронія присутня майже в кожній фразі, що стосуєтьсяполітичних опонентів — від першого секретаря ЦК КПУ ВолодимираЩербицького (у книжці, до речі, розповідається з посиланнямина документи, як він покінчив життя самогубством, а зовсімне помер від «тривалої хвороби») і глави президії ВР УРСРВалентини Шевченко до московських та українських ґекачепістів.

Фото: Это только видимая часть раздутых штатов. Зарплата главного редактора - на уровне оклада зам.губернатора. Всех этих дармоедов кормите вы, недоедающие и оборванные простые налогоплательщики

http://svoboda.zhitomir.ua/wp-content/uploads/2011/05/DSCN60001.jpg

Фото: Профессиональный уровень газетчиков метко характеризуется заголовком "Ростемо ми, гей!". Кто у них гей, а кто лесбиян, не нам судить ...

http://svoboda.zhitomir.ua/wp-content/uploads/2011/05/DSCN5975.jpg

http://svoboda.zhitomir.ua/wp-content/uploads/2011/05/DSCN5976.jpg

http://svoboda.zhitomir.ua/wp-content/uploads/2011/05/DSCN5977.jpg

Фото: 2009 год. Помпезное чествование прошлой властью раковой опухоли - 90 лет со дня основания газеты "Радянська Житомирщина". Традиции придерживается и новая ( бывшая позавчерашняя) власть - 6 мая 2011 года губернатор Житомирщины обласкал наградами своего друга, главного редактора "Житомирщины" в связи с Днём Победы. Опять память погибших осквернили ...

http://svoboda.zhitomir.ua/wp-content/uploads/2011/05/DSCN6001.jpg

Постсоветский период характеризовался диким дерибаном объектов госсобственности руководством Житомирской области. Благодаря решениям облсовета и госадминистрации в липкие руководящие руки с молотка уходили райкомы и крайкомы, санатории, здравницы, предприятия, военные городки, детские садики,... бери - не хочу. Одно из действующих предприятий Облпотребсоюза вместе с работающими в нём людьми было росчерком пера подарено редакции газеты "Житомирщина" с глупейшей мотивацией - для "сохранения рабочих мест", а на самом деле - для получения дополнительной законной и незаконной прибыли, так как клиенты этого предприятия производили рассчёт за услуги преимущественно наличными деньгами. Судя по имеющимся документам, в этом дележе награбленного активное участие принимали руководители Житомирской области, прокуроры и прочее ворьё. Впоследствии деятельность присоединённого к "Житомирщине" предприятия увели в тень, выбросив из него трудовой коллектив и оформив аренду на "своих" людей, к которым перевели весь персонал под видом реорганизации. Весь, кроме излишне разговорчивой инженера-технолога Татьяны Кенды, которой, с целью от неё избавиться, предложили должность ...уборщицы.

Несмотря на тесную дружбу главного редактора с власть имущими, грубейшие нарушения законодательства в деятельности "Житомирщины" были задокументированы официальными проверками и даже решением суда Королёвского района, которым судья Гансецкая сказала новое слово в мировой практике правосудия, строго наказав главного редактора Панчука за вопиющие нарушения закона, приговорив его ... к устному замечанию!

Мытарства Татьяны Кенды в поисках справедливости в судах, прокуратурах, государственных администрациях, обращения в правоохранительные органы и к народным депутатам очень напоминают столь любимую этими бандитами игру в футбол. Вдоволь помучившись в качестве футбольного мяча в Украине, Татьяна Кенда обратилась в Европейский суд по защите прав человека. Не знаю. доживут ли престарелые партноменклатурные воры и бандиты до решения Евросуда или нет, но возмещать Татьяне Кенде ущерб в денежном эквиваленте будут налогоплательщики Украины.

Предлагаем фотокопии некоторых документов, свидетельствующих о вопиющих безобразиях в деятельности социалистического наследия - редакции газеты "Житомирщина", и государственных чиновников. Вы увидите всё те же знакомые фамилии членов "творческого коллектива": Черпицкий (пытался помочь), Яцкевич (пытался помочь), Костик, Димонт, Малиновский, Панчук, Черненко, Чумаченко, Кобернюк, Франтовский, Гансецкая, Охрименко, ... - бригада.

Фотогалерея здесь (в конце статьи) http://svoboda.zhitomir.ua/headline/sovetskaya-zhitomirshhina-gazeta-i-korrupciya.html





Источник: “http://zhzh.info/publ/21-1-0-3399”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя